Все це – біль, любов і надія, присутні на його полотнах.

«Малюю Ужгород. В основі багатьох картин ті ескізи, які зробив ще у юнацькі роки. Міський пейзаж раніше не мав того попиту, як зараз. Один час, коли було скрутно, пів дня працював слюсарем, пів дня малював. Із болем в серці поніс одну роботу в комісійний магазин. Не встиг вийти, як якась пара купила мою роботу. Подумав – значить це комусь цікаво… Буває, намалюєш куточок міста, а я намагаюся малювати не ті відомі місця, які малюють всі, через рік бачиш – того місця вже нема. Перероблено, забудовано. Тому зараз просто іноді фотографую Ужгород. В деталях згодом і проявляється цінність таких фотографій. Ужгород змінюється. Я – ні. Тут ми розходимося із сучасним містом. Але намагаюся зберігати пам’ять про нього. А ще, коли нема основи для нової роботи, беру і замальовую якусь стару. Потім думаю собі, чи не була стара робота краща за нову?»

Андрій Куруц. Корінний ужгородець із родини угорських інтелігентів колишнього часу. Сімейний альбом занурює в атмосферу невідомого життя на зламі епох. Репресований батько. Розгублена різкими змінами устрою життя, до якого звикла, мама. І Андрій – дитина, що не застала іншого світу, але щодня чула розповіді про нього. Все це – біль, любов і надія, присутні на полотнах його міських пейзажів.